CONTRA SPEM SPERO!

НА КРИЛАХ ПІСЕНЬ!

Леся Українка.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! 
Тож тепера весна золота! 
Чи то так у жалю, в голосінні 
Проминуть молодії літа? 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Жити хочу! Геть, думи сумні! 

Я на вбогім сумнім перелозі 
Буду сіять барвисті квітки, 
Буду сіять квітки на морозі, 
Буду лить на них сльози гіркі. 

І від сліз тих гарячих розтане 
Та кора льодовая, міцна, 
Може, квіти зійдуть, і настане 
Ще й для мене весела весна. 

Я на гору круту крем'яную 
Буду камінь важкий підіймать, 
І, несучи вагу ту страшную, 
Буду пісню веселу співать. 

В довгу, темную нічку невидну 
Не стулю ні на хвильку очей, 
Все шукатиму зірку провідну, 
Ясну владарку темних ночей. 

Я не дам свому серденьку спати, 
Хоч кругом буде тьма та нудьга, 
Хоч я буду сама почувати, 
Що на груди вже смерть наляга. 

Смерть наляже на груди важенько, 
Світ застеле суворая мгла, 
Але дужче заб'ється серденько,— 
Може, лютую смерть подола. 

Так! я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Буду жити!—Геть, думи сумні!

[2 травня 1890р.]